Нові діти

  Причини аномальної поведінки сучасних дошкільнят

До терміна агресивний підліток ми майже звикли, в усякому разі цим нікого сьогодні не здивувати. Але що відбувається з нашими любими малятами? Щороку невблаганно зростає кількість дітей із синдромами гіперактивності, дефіциту уваги, депресивними проявами та іншими поставленими чи поки що непоставленими діагнозами. Педагоги дуже стурбовані норовливістю, некерованістю та агресивністю багатьох сучасних дошкільнят. Такий відчутий дрейф психосоціального розвитку малюків у бік аномальної поведінки не може не позначитися на організованості, здатності до навчання й соціалізації дитини, зокрема й у процесі підготовки її до школи.

Зміна педагогічної парадигми дошкільної освіти

У зв’язку з прийняттям нової парадигми освітньо-виховного процесу в дитсадку, орієнтованої на надання дитині вільного вибору темпу, способів та шляхів свого розвитку, загострилася дискусія щодо виховання самого дошкільника, який має ввійти до цієї «зони свободи» й адекватно визначити власні пріоритети.
Створення різних зон освітнього простору (зони свободи, зони регульованої свободи і зони порядку) в дошкільному закладі може стати неоціненним внеском у розвиток емоційно-вольової сфери дитини. Саме мотивація до діяльності, що йде від самої дитини, розвиватиме довільну саморегуляцію – основу формування адекватної поведінки (на відміну від заперечення всього!).
Видиме погіршення поведінки дітей дошкільного віку мало б дати поштовх до пошуку нових методів спільної з батьками виховної роботи. Та, на жаль, кризовим є те, що сучасні тата й мами не помічають, не усвідомлюють або не хочуть бачити аномальності поведінки дитини і важливості своєчасної корекції. На чільному місці в них розвиток інтелекту обожнюваного чада.
Учені, педагоги, лікарі зазначають: психічний і соматичний стани дітей відсунулися до нижніх меж норми, і у зв’язку з цим яскраво проявляється психосоціальна незрілість дитинства, що явно не відповідає завданням Базового компонента дошкільної освіти щодо формування дошкільної зрілості! Чому сучасні діти настільки неблагополучні? З яких причин, у якому віці і як розвивається аномальна поведінка малюка? Що робити для формування та розвитку маленької особистості? Ці питання турбують уважних, вдумливих педагогів. Спробуймо поміркувати разом.

Психологічний розвиток дитини

Для початку позначимо рамки нашої розмови. Не торкаючись теми дітей із синдромами відхилень розвитку, зосередимося на дитині з нормальним розвитком, чия поведінка не викликає тривоги, поки вона зайнята вільною, нерегламентованою дорослими діяльністю. Доки на її шляху не трапляються перешкоди або чиєсь небажане втручання, її поведінка умовно нормальна. Але тільки-но малюк стає перед необхідністю виконувати певні правила, розв’язувати організаційні, пізнавальні чи інші завдання, його реакція не завжди буває адекватною. Дитина стає некерованою, агресивною, інколи навіть доходить до само агресії та проявів афекту. Іншими словами, поведінка з нормальної переходить у категорію аномальної, тобто становить небезпеку для самої дитини та/або для тих, хто її оточує. Поведінка вважатиметься тим «ненормальнішою», чим більшу небезпеку вона становить.
Аномальна поведінка дитини, яка нормально розвивається, не є наслідком організації освітньо-виховного процесу дошкільного закладу. Приходячи до дитсадка, дитина демонструє модель поведінки, прищеплену їй від народження. Це проблема психосоціального розвитку дитини з моменту народження, формування її світосприйняття, виховання, вміння володіти собою. Щоб повірити такому твердженню, звернімося до психосоціальної теорії розвитку особистості Еріка Еріксона. Ця теорія визначає етапи формування особистості на підставі восьми пережитих психосоціальних криз (базальна довіра/недовіра, автономія/соромі сумнів, ініціативність/почуття провини і т.д.), допомагає зрозуміти психофізичні та психосоціальні потреби дитини та застосувати ці знання у виховному процесі з перших днів життя малюка.

Стадія 1. Від 0 до 18 місяців – базальна довіра/недовіра
Саме батьки формують у своїй дитині задатки впевненості, оптимізму, довіри до інших, задовольняючи базові фізіологічні потреби організму немовляти. У цьому віці формується прагнення до життя. Життєва позиція цього періоду: «Я можу тобі довіряти!».
Якщо на цьому етапі життя навколо дитини панують хаос, сумбур, неорганізованість, а стосунки між близькими людьми мають напружений або навіть асоціальний відтінок, це може стати ґрунтом для формування страхів, образ. Світ сприймається дитиною як небезпечний, ворожий, непередбачуваний.
Формується тривожна особистість. Розвивається психастенія (вразливість, лякливість, нерішучість, душевна слабкість).

Стадія 2. Від 1 року 6 місяців до 3 років – автономія/сором і сумнів
У цьому віці дитина робить перші кроки до самостійності, вона починає пізнавати себе та свої сили. Тож дорослий має виховувати в малого впевненість у собі, вміння справлятися з невдачами, приймати батьківські вимоги і межі дозволеного без відкидання, підозр і образ, не втрачаючи при цьому почуття власної незалежності. Автономія, почуття самостійності і незалежності формують сильну особистість.
Якщо близькі люди (батьки, бабусі, няні) дратуються, коли дитина намагається зробити сама те, що їй під силу, у неї формуються почуття сорому, сумніву й невпевненості в собі.
Пригнічення дорослими самостійності дитини зумовлює появу в неї почуття сорому, невпевненості, протесту й небажання щось робити. У зрілому віці людина матиме труднощі із самооцінкою та вірою у власні сили.

Стадія 3. Від 3 до 5 років – ініціативність/вина
Для цього віку характерний розвиток ініціативи в дослідженні навколишнього світу. Дитина з розвиненим почуттям незалежності прагне досліджувати й випробовувати  власні сили. Вона потребує запевнень, що її допомога потрібна. Саме на цьому етапі розвитку за правильної поведінки дорослих дитина здатна навчитися контролювати й стримувати свої імпульси ревнощів і люті.
Жорстке поводження дорослих призводить до формування почуття провини, що сковує дитину. Навпаки, вседозволеність породжує безконтрольні прояви сильних негативних емоцій. Тож тільки мудра поведінка батьків і педагогів сприяє гармонійному становленню особистості. Зазнавши невдач на цьому етапі, людина зростає схильною до депресі, самознищення.

Чинники формування аномальної поведінки дітей
Ми розуміємо, наскільки великий вплив на формування поведінки дитини має сім’я. У 60-х роках минулого сторіччя Ерік Берн у своїй праці про трансактний аналіз приділив особливу увагу «батьківському програмуванню», головне завдання якого – формування патернів (моделей,зразків, алгоритмів, конструкцій) поведінки дитини віком від 0 до 6 років у різних ситуаціях. Діти зі значними проблемами в розвитку (діти-інваліди, з особливими потребами), які виростають у розумному, благополучному соціумі, демонструють більш адекватну поведінку, ніж здорові діти, які не дістали належного виховання.

 У чому причина такого парадоксу?
Жорстка конкуренція людських ресурсів і можливостей формує невротизоване суспільство. Сьогоднішні батьки – це діти 80 – 90-х років, які орієнтовані на кар’єру і достаток. А малюк потребує зупинки, благоговіння та умиротворення. Він хоче бачити рідних урівноваженими і радісними. Йому потрібна мама, яка проводить з ним багато часу, знайомить з природою, читає книжки, з якою вони разом дивилися б на зорі, мріяли, фантазували… Але ж це ,на жаль, мало хто усвідомлює. І замість необхідного спілкування малюк отримує величезний екран з дитячими програмами ( таку собі інтелектуальну няню),  який стимулює кору головного мозку, роблячи дитину залежно від цього світлозвукового процесу. А спробуйте вимкнути! Ось вам і перший маніфест аномальної поведінки. А якщо відразу знов увімкнути, ну бодай на 5 хвилин, щоб заспокоїлася, -  закріплюється навичка вередування.

   Це – загальна картина. Спробуємо перейти до деталей.

Сьогодні близько 75 – 80%  дітей народжуються з ознаками функціональної незрілості центральної нервової системи.
Про це заявляють як вітчизняні, так і зарубіжні лікарі та вчені. (Нагадуємо: йдеться про дітей, які не мають вад розвитку!). Причин багато, але зараз не про це. Проявляється це в гіпертонусі дитини до 3 – 4 міс. А яка мама сьогодні не знає цього терміна? Далі дитина розвивається як вундеркінд. Кого сьогодні цим здивуєш? Швидкий, меткий, з 2 років уміє ввімкнути комп’ютер та елементарно завантажити потрібну гру. А яку швидкість реакції демонструє, коли грає! Дорослому не під силу. Школи раннього розвитку – підтвердження цьому. Бо ж якби не було попиту – не було б і пропозиції.
Коли до мене звертаються батьки такої дитини зі скаргами на жахливу поведінку, я пояснюю: «Коли в оселі ввімкнені всі електроприлади, як працює лічильник? Ми всі чудово розуміємо: проводка такого навантаження довго не витримає. Треба щось вимкнути. А з дитиною поводимося навпаки. Ми навантажуємо, а вона, розумниця, з усім справляється. Та з її гіпертонусом по алейках гуляти б і природою милуватися! Так і зриваємо малюкові його й без того слабеньку нервову систему. А в результаті, з будь-якого приводу – істерика».
Процес саморегуляції дошкільника формується, проявляється, дебютує у вільній ігровій діяльності. У цьому разі відпрацьовуються моделі поведінки, наближені до реальних. Якщо дитина не грає, а просиджує перед телевізором, за комп’ютером або за партою ( у дошкільному віці), формування цього важливого процесу відсунеться надовго, і до першого класу ми відправимо «незрілого» дошкільника, а за кілька місяців побачимо перевтомленого першокласника. Якою буде модель його поведінки? Вочевидь не бажаною.

 Висновок. Формуванню, дозріванню,  розвитку нервової системи  дошкільника протипоказані перевантаження, стреси, високий темп життя та інтелектуальні марш-кидки. Найефективніші техніки впливу в цьому віці – спілкування та виховання.

Вгору